Польське сільське господарство опинилося перед потрійною загрозою: кліматичним хаосом, торговельними війнами та браком стратегічного планування. В інтерв’ю виданню farmer.pl Анджей Ґантнер, віцепрезидент Польської федерації виробників харчових продуктів (PFPŻ), наголосив, що сільська місцевість вступає у нову епоху — без плану «Б».
Світова торговельна карта продуктів харчування змінюється: США запроваджують або відкладають мита, торговельні союзи слабшають, а угода Mercosur стає новим викликом для Європи. Польща, за словами Ґантнера, має знайти місце в цій новій системі — і робити це без зволікань.
Конкурентоспроможність — головна зброя
Ґантнер переконаний: основою стійкості агросектору має бути конкурентоспроможність — як у витратах, так і в системному підході. Він запитує прямо: чи можемо ми адаптувати польське сільське господарство та харчову промисловість так, щоб вони залишалися прибутковими, але водночас витримували конкуренцію з Україною, країнами Mercosur та США?
– Якщо ми цього не зробимо, наші торговельні відносини стануть односторонніми або просто зникнуть, – попереджає. Польща експортує до 40% агропродукції, і якщо ця система зламається — нас чекають серйозні економічні наслідки.
Потрібна ревізія стратегій
Ґантнер вважає, що європейські та національні політики мають бути переглянуті. Слід зменшити бюрократичний тиск, знизити витрати та забезпечити інвестиції як у сільське господарство, так і у переробку. Без цього Польща залишиться лише спостерігачем процесів, які не контролює.
Вода — критичний ресурс, яким ми не вміємо керувати
Одним із найсерйозніших викликів для аграріїв сьогодні є вода. Посухи стають звичним явищем, і водночас вони майже не підлягають страхуванню. — Ми дуже погано керуємо водними ресурсами, — наголошує Ґантнер. Він нагадує, що вже 35 років тому наукові звіти попереджали про ризик степової деградації території Польщі через низьку водоутримувальну здатність ґрунтів.
Податок на воду і відсутність результатів
У 2016 році в Польщі було запроваджено водний податок, доходи від якого мали спрямовуватися на створення нової системи водоутримання через структуру Wody Polskie. Але, як каже Ґантнер, сьогодні рівень ретенції води в Польщі становить лише 3%, тоді як у посушливій Іспанії — 11%.
– Податок платимо всі: фермери, підприємства, споживачі. А де результат? Його немає. Важко сказати, куди поділись ці кошти, – зазначає.
Останній шанс діяти
Ґантнер підкреслює, що кожен новий сезон посухи наближає країну до аграрної та продовольчої кризи. Створення систем водоутримання та зрошення повинно стати головним пріоритетом для будь-якого уряду.
– Це останній момент, щоб розпочати серйозну роботу. Фінансування є — ми всі за нього платимо. Але без дій нас чекає катастрофа, – підсумовує він.
